Костел Святого Антонія, римо-католицький храм у м. Збаражі - головна архітектурна пам’ятка міста, яка проглядається практично з усіх його точок. Знаходиться він на вул. Незалежності, 10. Його почали зводити як частину Бернардинського монастиря в 1723. 2 серпня 1755 р. Костел було освячено єпископом Луцьким Антонієм Еразмом Волловичем. Над оздобленням інтер’єру костелу працювали відомі митці, А. Качмарський, Ян Дуль. Розписи храму поновив у 1910 р. Й. Шидловський.
Бернардини з'явилися в Збаражі в 1627 р. на запрошення князя Єжи Збаразького, каштеляна Краківського. Він збудував для них дерев'яний монастир та розпочав будівництво мурованих костелу та кляштору. Його справу продовжив князь Януш Корибут Вишнівецький з дружиною Євгенією. В 1637 р. княгиня Вишнівецька підписала акт заснування монастиря. За часів козацьких воєн монастир вцілів, хоча й сильно постраждав.
Пережив монастир та костел напади турків, які неодноразово руйнували їх. Лише в 1723 р. з допомогою Юзефа та Станіслава Потоцьких в Збаражі було зведено величний костел св. Антонія, який зберігся дотепер. Горів храм і в 1941 році, коли точилися бої за місто з німецькими загарбниками. За радянської влади костел та монастир були закриті та використовувалися як складські приміщення.
У 1990 році до Збаража повернулись брати-бернардини (Орден Менших Братів (франсісканців)). Костел потребував ґрунтовного ремонту. У 1994 р. розпочались ремонтно-будівельні роботи. У 2000 р. кардинал Мар'ян Яворський урочисто прийняв акт консекрації (освячення) костелу, з того часу костел та частину монастиря було передано у володіння місцевій римо-католицькій громаді та чернечому згромадженню Францисканців.
Разом з тим, францисканці, з посиланням на Указ Президента України № 279 від 21.03.2002 року та Розпорядження Кабінету Міністрів № 564-Р від 27.09.2002 року, на виконання вказівок свого чернечого згромадження на території РП, продовжують наполегливо вимагати від регіональних органів влади всіх рівнів негайного повернення їм решту монастирського комплексу, які на даний час використовуються районною бібліотекою, відділом державного казначейства та санітарно-епідеміологічною станцією. Хоч костел як пам'ятка культури, знаходиться під охороною Національного історико-архітектурного заповідника "Замки Тернопілля", утримання приміщень та їх використання одноосібно здійснюється місцевою римо-католицькою громадою та чернечим згромадженням Францисканців.
Однак, як виявилося, пам’ятник архітектури виглядає ошатним лише ззовні, його підвали навіюють зовсім інші почуття, почуття страху, огиди. Підлога підвалів буквально всипана людськими рештками, черепами (кістки буквально тріщали під ногами). Всі ці людські рештки лежать впереміжку з будівельним та побутовим сміттям, і нікому до них немає діла.
Це рештки монахів – бернадитів, які жили в келіях монастиря протягом сторіч. Серед них, як зауважують історики, можуть бути рештки будівничих цього костелу та монастиря, членів знатних збаразьких польських фамілій, Збаразьких, Вишневецьких, зокрема Януш Корибут Вишневецький, Потоцьких.
Постає питання, як за стільки років священики вказаної громади, самі монахи та керівництво РКЦ в Україні не змогли найти часу, сил чи грошей, щоб хоч якось впорядкувати це масове «поховання», перезахоронити чи хоча б прибрати тлінні останки колишніх поколінь їх же братів - бернардинів, вивезти сміття? Такого варварського, нехристиянського ставлення до своєї історичної пам’яті годі і знайти. Не можливо було представити, що це робить польська Церква в Україні, яка показово відстоює свої національно-культурні пам’ятки в нашій державі, неодноразово звинувачувала нашу державну владу у нехтуванні правами польської меншини, небажанні повернути культові споруди РКЦ, які до 1939 року належали Польщі.
Така ж сама ситуація має місце по усій Тернопільщині, де по селах стоять занедбані костьоли, до яких нікому не має діла. Разом з тим, поляки шалено вимагають повернути їм ті об’єкти нерухомого майна, які перебувають у відмінному технічному стані та розташовані у районних центрах області. Де тут логіка? Скоріше всього, це політика «подвійних стандартів», політика меркантильних інтересів закордонних клерикальних центрів.
[code]
Бернардини з'явилися в Збаражі в 1627 р. на запрошення князя Єжи Збаразького, каштеляна Краківського. Він збудував для них дерев'яний монастир та розпочав будівництво мурованих костелу та кляштору. Його справу продовжив князь Януш Корибут Вишнівецький з дружиною Євгенією. В 1637 р. княгиня Вишнівецька підписала акт заснування монастиря. За часів козацьких воєн монастир вцілів, хоча й сильно постраждав.
Пережив монастир та костел напади турків, які неодноразово руйнували їх. Лише в 1723 р. з допомогою Юзефа та Станіслава Потоцьких в Збаражі було зведено величний костел св. Антонія, який зберігся дотепер. Горів храм і в 1941 році, коли точилися бої за місто з німецькими загарбниками. За радянської влади костел та монастир були закриті та використовувалися як складські приміщення.
У 1990 році до Збаража повернулись брати-бернардини (Орден Менших Братів (франсісканців)). Костел потребував ґрунтовного ремонту. У 1994 р. розпочались ремонтно-будівельні роботи. У 2000 р. кардинал Мар'ян Яворський урочисто прийняв акт консекрації (освячення) костелу, з того часу костел та частину монастиря було передано у володіння місцевій римо-католицькій громаді та чернечому згромадженню Францисканців.
Разом з тим, францисканці, з посиланням на Указ Президента України № 279 від 21.03.2002 року та Розпорядження Кабінету Міністрів № 564-Р від 27.09.2002 року, на виконання вказівок свого чернечого згромадження на території РП, продовжують наполегливо вимагати від регіональних органів влади всіх рівнів негайного повернення їм решту монастирського комплексу, які на даний час використовуються районною бібліотекою, відділом державного казначейства та санітарно-епідеміологічною станцією. Хоч костел як пам'ятка культури, знаходиться під охороною Національного історико-архітектурного заповідника "Замки Тернопілля", утримання приміщень та їх використання одноосібно здійснюється місцевою римо-католицькою громадою та чернечим згромадженням Францисканців.
Однак, як виявилося, пам’ятник архітектури виглядає ошатним лише ззовні, його підвали навіюють зовсім інші почуття, почуття страху, огиди. Підлога підвалів буквально всипана людськими рештками, черепами (кістки буквально тріщали під ногами). Всі ці людські рештки лежать впереміжку з будівельним та побутовим сміттям, і нікому до них немає діла.
Це рештки монахів – бернадитів, які жили в келіях монастиря протягом сторіч. Серед них, як зауважують історики, можуть бути рештки будівничих цього костелу та монастиря, членів знатних збаразьких польських фамілій, Збаразьких, Вишневецьких, зокрема Януш Корибут Вишневецький, Потоцьких.
Постає питання, як за стільки років священики вказаної громади, самі монахи та керівництво РКЦ в Україні не змогли найти часу, сил чи грошей, щоб хоч якось впорядкувати це масове «поховання», перезахоронити чи хоча б прибрати тлінні останки колишніх поколінь їх же братів - бернардинів, вивезти сміття? Такого варварського, нехристиянського ставлення до своєї історичної пам’яті годі і знайти. Не можливо було представити, що це робить польська Церква в Україні, яка показово відстоює свої національно-культурні пам’ятки в нашій державі, неодноразово звинувачувала нашу державну владу у нехтуванні правами польської меншини, небажанні повернути культові споруди РКЦ, які до 1939 року належали Польщі.
Така ж сама ситуація має місце по усій Тернопільщині, де по селах стоять занедбані костьоли, до яких нікому не має діла. Разом з тим, поляки шалено вимагають повернути їм ті об’єкти нерухомого майна, які перебувають у відмінному технічному стані та розташовані у районних центрах області. Де тут логіка? Скоріше всього, це політика «подвійних стандартів», політика меркантильних інтересів закордонних клерикальних центрів.
[code]
» Музыку скачать бесплатно
» Написання індивідуальних завдань для студентів
» Репетитор з української мови та літератури
» Спортивные добавки
» Игры...........
» Мы - лучший выбор, чтобы продать авто во Львове!
» плитка
» Керамограніт